Директор

Швайка Людмила Анатоліївна

Анонс подій
Подій не заплановано
Електронне зверення
Пошук
Обдарована дитина

Обдарована дитина

Проблема дитячої обдарованості в усі часи викликала великий інтерес у суспільстві. Зацікавленість урядовців, фахівців, батьків зрозуміла — йдеться не лише про долі окремих особистостей, а й про майбутнє країни, всього світу. Адже саме талановиті, обдаровані, здатні до творчості люди створюють нові теорії та нові технології, пропонують нові шляхи розвитку, рятують нас у кризових ситуаціях.

Поняття «здібності», «обдарованість», «талант», «геніальність» е категоріями психології. Розглядаючи їх з наукової точки зору, фахівці відзначають, що кожному поняттю, попри схожість, притаманна певна термінологічна специфіка.

Коли фахівці піднімають проблему обдарованості, то в кон­тексті цього питання спливає термін «здібності». Так, А. Маслоу пише: «Якщо ви навмисно збираєтеся стати менш значною осо­бистістю, ніж дозволяють ваші здібності, я попереджаю, що ви будете глибоко нещасливі все життя». Люди на різних рівнях оперують цією категорією, намагаючись визначити рівень здат­ності людини до певної діяльності. Іноді звучить категоричне «ні» та ставиться «діагноз», що конкретна дитина неспроможна, через свої низькі здібності, оволодіти тими чи іншими знаннями, навичками. Тому так важливо розібратися у цьому понятті.

Три ознаки здібностей (за Б. Тепловим):

1) здібності — це індивідуально-психологічні особливості, відмінні у різних людей;

2) тільки ті особливості, які стосуються успішного виконання діяльності чи декількох діяльностей;

3) здібності не можна зводити до знань, умінь та навичок, які вже вироблені у людини, хоча вони зумовлюють легкість та швидкість навчання.

Уроджені, генетично обумовлені особливості центральної нервової системи чи окремих аналізаторів розглядаються як задатки, на базі яких залежно від культурно-педагогічних умов можуть бути сформовані здібності різного рівня. Тобто переду­мовою розвитку здібностей є задатки.

Із терміном «задатки» спеціалісти пов'язують два компонен­ти — спадковість та вродженість. Під поняттям «спадковість» розглядаються фактори, які існують та розвиваються у певної людини на основі генного фонду її предків. Під поняттям «урод­женість» — умови внутрішньоутробного життя цієї ж людини, умови проходження пологів у її матері.

Задатки — це вроджені, обумовлені іноді генним фондом, а іноді пренатальними умовами потенційні можливості розвитку більшості анатомічних, фізіологічних та деяких психічних рис людини.

Розглядаючи чи вивчаючи своєрідність набору особистісних рис кожної людини, психологи говорять про «індивідуальність». Індивідуальність людини формується на основі задатків, у про­цесі виховання та навчання. Тобто не залежить від біологічних факторів, а формується під впливом соціальних умов, у процесі самовихов ання.

Задатки, якоюсь мірою, є обмежувальним елементом: вони начебто зсередини ставлять межу максимального розвитку ін­дивіда за найсприятливіших умов. При цьому виявляються закономірності:

• що більш спеціальним є певний вид здібностей, то раніше вони виявляються, тобто велику роль у їхньому розвитку віді­грають саме задатки;

• від рівня задатків залежить і масштаб творчих досягнень, їхня оригінальність, уроджені та спадкові фактори справляють на це визначальний вплив; від рівня задатків людини залежить рівень можливого майбутнього впливу культурно-виховного середовища. Але і від якості культурно-педагогічних умов залежить, на якому рівні реалізуються присутні у людини задатки;

• дитина з сильним, рухливим типом нервової системи, з високою пізнавальною активністю успішно розвивається і тоді, коли культурно-педагогічне середовище несприятливе або нейтральне. Обов'язковою умовою при цьому є можливість займатися діяльністю, що цікавить дитину. Потрібен вільний доступ до джерел інформації, завдяки чому дитина може за­довольняти свій пізнавальний інтерес на доступному для неї рівні; для дітей, задатки яких не такі виражені, більшого значен­ня набувають мотиваційна та тренувальна функція суспільного середовища.

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскрави­ми, явними, іноді видатними досягненнями у тому чи іншому виді діяльності. Тобто, обдарованість визначається вищими показниками розвитку здібностей дитини, вони випереджають темп розвитку здібностей її однолітків. При цьому умови життя і навчання ровесників повинні бути рівні.

Доречно поставити запитання: поняття обдарованості — за­гальне чи спеціальне? Виявляється, що розрізняють і загальну (інтелектуальну) обдарованість, і різні види спеціальної обдаро­ваності (психомоторну, художню, математичну, творчу, соціальну тощо). Під обдарованістю традиційно розуміють сукупність за­гальних та спеціальних здібностей дитини, завдяки чому вона досягає того рівня, який дозволяє їй легко впоратися з діяльністю і відрізнятися від загальної маси інших дітей.

Обдарованість — системна риса психіки, яка розвивається протягом життя і визначає можливості досягнень людиною ви­нятково високих результатів в одній чи кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

Наявні в психології матеріали дозволяють виокремити три категорії обдарованих дітей.

Перша категорія — діти з надзвичайно високим загальним рівнем розумового розвитку за інших рівних умов. Такий дітей відносно більше серед дошкільнят та молодших школярів.

Друга категорія — діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості, наприклад, із нахилами до математики або іншої галузі науки. Таких учнів більше серед підлітків.

Третя категорія — діти, які хоча і не досягли з якихось причин успіхів у навчанні, але дуже активні у пізнанні, оригінальні за психічним складом, непересічними розумовими резервами. Це випадки, коли можна говорити про потенційну, або «приховану», обдарованість. Розумові здібності таких учнів нерідко розкрива­ються вже у старшому шкільному віці.

Одразу слід зауважити, що зазначені ознаки обдарованос­ті — відносні. Так, обдарована дитина може бути допитливою, а може й не проявляти цієї риси. Крім того, обдарованість досить часто плутають з успіхами у конкретних дисциплінах. Але ці успіхи можуть бути ситуативними і, досить часто, пояснюються внутрішньо значимою мотивацією на досягнення успіху. При цьому учень здатен багато й наполегливо займатися і навіть досягти високого рівня у вивченні дисциплін, однак це зовсім не буде свідченням його обдарованості. І навпаки, низький чи середній рівень навчальних досягнень з різних предметів, пов'язаний з недостатньою мотивацією до навчання або відсут­ністю старанності, наполегливості, упертості, зовсім не виключає обдарованості.

Обдарованість в основному визначається трьома взаємо­пов'язаними параметрами: порівняно швидким розвитком пізнання, особливостями психологічного розвитку та певними фізичними характеристиками.

У сфері швидкого розвитку пізнання в обдарованих дітей зазвичай привертають увагу такі моменти:

1. Обдаровані діти, як правило, дуже активні і завжди чимось зайняті (можливо, навіть кількома справами водночас). Вони або прагнуть більше за інших працювати на уроці, або займають себе самостійно, і дуже часто справами, що не стосуються уроку безпосередньо. Часом це трапляється і під час уроку з того пред­мета, до якого у них є здібності.

2. Обдаровані діти наполегливо досягають мети, яку самі ставлять перед собою. Цим вони можуть нервувати вчителя, оскільки постійно вимагають додаткової інформації, хочуть знати дедалі більше і готові поділитися цією інформацією, що не завжди доречно.

3. Більшість обдарованих дітей — дуже допитливі. їм необхід­но дослідити світ довкола. Навчання їм подобається. Вони набу­вають знань, не сприймаючи навчальні заняття як силування.

4. Вони вміють і загалом люблять працювати самостійно, зокрема з літературою. При цьому їх вирізняє здатність класи­фікувати та категоризувати інформацію і досвід.

5. Обдаровані діти вміють критично розглядати дійсність довкола і прагнуть проникнути в сутність речей та явищ. Уже в ранньому віці вони зазвичай здатні відстежувати причинно-на­слідкові зв'язки та робити відповіг ні висновки. Тому урок особ­ливо цікавий для них тоді, коли викориї тов;, ються дослідницькі методи.

6. Вони, зазвичай, мають хорошу, і навіть судову пам'ять, яка базується на ранньому мов лен гі та абстрактному мисленні. Для них характерний великий словниковий за. .ас. Вони здатні до три­валої високої концентрації довіль тої та післядовільної уваги.

У сфері психосоціального розвитку обдарованим і та­лановитим дітям зазвичай притаманні такі риси:

1. Сильно розвинуте почуття справедливості, що проявляєть­ся дуже рано, власна система цінностей, високі вимоги до себе та оточення.

2. Яскрава продуктивна уява.

3. Сприйнятливість до невербальних (немовних) проявів почуттів інших (наприклад, мовчазного напруження). Пошук причин, пояснень, приводів.

4. Добре розвинуте почуття гумору.

5. Підвищене почуття відповідальності, акуратне виконання взятих на себе зобов'язань.

Що ж до фізичних характеристик обдарованих дітей, то, попри стереотипи повсякденної свідомості (худий, маленький, блідий «книжний хробачок» в окулярах), приводів робити стереотипічні узагальнення стосовно зросту, ваги або зовнішності обдарованих дітей немає. Вони доволі привабливі і своєю різноманітністю. Але, попри це, було зроблено такі спостереження:

1. Обдарованих дітей, як і талановитих дорослих, частіше виокремлює високий енергетичний рівень, причому сплять вони менше за звичайний час.

2. Моторна координація та володіння руками в обдарованих дітей часто (особливо в молодшому віці) відстає від пізнавальних здібностей. їм необхідна практика, оскільки різниця в інтелек­туальному та фізичному розвитку таких дітей може бентежити їх та сприяти розвитку несамостійності.

3. Зір обдарованих дітей (у віці до 8 років) часто нестабільний, їм важко змінювати фокус з близької відстані на дальню (від парти до дошки).

Вся робота з обдарованими дітьми ведеться у тісному контакті психолога з педагогами та батьками обдарованої дитини. У цій співпраці можна виділити такі напрямки:

1. Контроль за нервово-фізичним навантаженням дити­ни, створюваним діяльністю і вимогами вихователів і батьків. Обдаровані діти часто зовні досить стійкі до перевантажень, і дорослим важко перебороти спокусу вкласти в дитину якнай­більше інформації. Тим часом перевантаження для неї так само небезпечні, як і для будь-якої іншої дитини.

2. Консультативна і просвітницька робота з дорослими має численні завдання:

• Дуже важливо стежити за тим, щоб дорослі не «експлуату­вали» здібності дитини на шкоду іншим її інтересам. Тому пси­хологові необхідно обстоювати інтереси дитини як особистості.

• Варто орієнтувати дорослих на цілісний розвиток дитини, зокрема тих сторін її психіки, в яких вона не виявляє себе аж так яскраво.

• Консультативна допомога психолога повинна бути спрямо­вана на вироблення педагогами і батьками стилю ефективного спілкування з обдарованою дитиною, адекватної оцінки її вчин­ків, розуміння її поведінкових проявів.

3. Методична допомога педагогам у роботі з обдарованими дітьми. За допомогою діагностики і спостережень за дитиною психолог може з'ясувати найсильніші сторони пізнавальної діяльності дитини, її інтереси і таким чином допомогти вихова­телеві орієнтуватися у доборі матеріалу.    1

4. Психотерапевтична робота, спрямована на вирішення особистісних проблем педагога. Підвищення його професійної впевненості, прийняття педагогом факту обдарованості дитини як творчої професійної задачі, розв'язання якої — гідна сфера самореалізації.

 

Переглядів: 62
Дата публікації: 09:08 04.02.2018