Директор

Швайка Людмила Анатоліївна

Електронне зверення
Пошук
"Незручні" питання статевого виховання

"Незручні питання" статевого виховання

 

У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні наголошується: "Формування базису особистісної культури неможливе без своєчасного становлення механізмів статевої диференціації та ідентифікації". Йдеться про реалістичне, правдиве формування світогляду людини, сприйняття нею навколишнього світу, гармонійний розвиток, оптимістичне, позитивне ставлення до життя, до себе та інших людей.

Не буде перебільшенням сказати, що доля дитини, її становлення багато в чому залежать від того, настільки тактовно й адекватно зуміють дорослі дати їй уявлення про статеві стосунки людей.

— Мама, а як ти дізналася, що в мене має бути саме мій тато?

— А коли у киці народжуються кошенята, то у неї теж є котик-чоловік?

— А у киць та собак теж буває кохання?

— А тато може народити?

— А чому в тьоті Алли та дядька Петра немає дітей, вони що не кохають один одного?

— А як ви дізналися, що я хлопчик?

— А я можу покохати якогось хлопчика (дівчинку) й народити собі дитинку?

Ці "незручні" запитання маленька дитина може поставити людям, до яких вона відчуває довіру, у будь-який недоречний момент, навіть без очевидного приводу. Це може статися на багатолюдній вулиці або в переповненому громадському транспорті.

Фахівці відмічають, що саме в дошкільному віці цікавість дитини неодмінно зосереджується на проблемах статі. Дитячі запитання можна класифікувати таким чином:

- дитину 2-3 років цікавить власне тіло, статеві органи, вона з'ясовує ознаки відмінності між чоловіком та жінкою;

- 3-4-річний малюк хотів би дізнатися, звідки беруться діти, хто їх приносить, звідки узявся він сам;

- у 5-6 років у центрі уваги дитини питання, як діти потрапляють у мамин живіт, як вони звідти виходять та як ростуть і розвиваються;

- у 6-7 років центр уваги зміщується на роль батька у народженні дітей; на те, чому діти бувають схожими на своїх батьків; чи можуть народитися діти в дітей.

Така допитливість зумовлюється тим, що дошкільня не лише спостерігає події — воно хоче збагнути їхню сутність. Йому цікаво довідатися, що навколо відбувається і чому саме так, а не інакше. Дитину все хвилює, на все вона прагне дістати відповідь. Тож і дошкуляє дорослим нескінченними запитаннями: "Звідки я взявся?", "Чому я хлопчик, а сестричка — дівчинка?", "Як я з'явився на світ?" тощо.

Особистісно орієнтована модель взаємодії педагога з вихованцями, яка запроваджується нині в дошкільних навчальних закладах, сприяє тому, що вихователь усе більше стає для дитини людиною, з якою малюк бажає та має можливість поділитися заповітним, порадитися зі значущих для нього питань. Припустимо, дитина звертається до педагога як до авторитетної для неї лю-дини з "делікатними" запитаннями. Або ж, як це було в усі часи, своєю статевою поведінкою бентежить педагога чи, як кажуть психологи, вводить його в стан фрустрації. Як у цьому разі реагувати? Що відповідати? Як поводитися? Намагатися розв'язати проблему самотужки? Чи, може, варто починати зі статевого виховання батьків? До речі, батьки сьогодні дедалі частіше й самі звертаються до педагогів по консультацію з питань статевого виховання їхніх синів та доньок.

Поза всяким сумнівом, дошкільнята мають отримувати відповіді на свої запитання взагалі й зокрема зі статевої тематики в інтимній, довірчій бесіді з найближчими родичами: мамою або татом, бабусею чи дідусем. Так воно й буває у більшості морально здорових родин, де стосунки між дітьми й дорослими будуються на взаємній любові, духовній єдності поколінь, де розуміють, що будь-які запитання дитини продиктовані прагненням збагнути незрозуміле, незвідане. Батьки там не принижують сина або доньку підозрами у хворобливому інтересі й розбещеності, не бентежаться "пікантністю" теми, а інтелігентно й дохідливо допомагають дитині осягнути різні боки життя. Проте, на превеликий жаль, не в усіх родинах панує атмосфера любові, злагоди й взаєморозуміння. Не всі батьки мають і відповідну освіту або бажання набути потрібні знання.

Тому на запитання статевого характеру діти часто-густо чують від дорослих відповідь: "Ще малий, виростеш — дізнаєшся!", яка не лише не гасить дитячої цікавості до цієї теми, а, навпаки, стає певним каталізатором, підігріваючи її. Адже недосяжне, таємниче майже завжди підсилює інтерес. Популярна серед старших поколінь версія про "капусту та лелеку" повністю себе дискредитувала. Уявіть, що відчує дитина, дізнавшись правду. Виявляється, дорослі її обманули, і спробуйте довести потім, що це — єдина озвучена тобою неправда. А відповіді: "відчепися", "не заважай мені зі своїми дурнуватими запитаннями", "я зайнятий, потім","будеш запитувати дурниці, покараю" спричинюють лише відчуження дитини від дорослого, призводять до втрати дитячої довіри.

Атмосфера готовності відповісти на всі без винятку запитання дитини, вміння тактовно пояснити найскладніші з них — важлива умова ефективного спілкування з дошкільником. Натомість антипедагогічні спроби обходити гострі кути, керуючись міркуванням: "Нам цього не розповідали", "Необізнаність зберігає чистоту", "Прийде час, і самі дізнаються" тощо, на жаль, часто завдають шкоди. Прийде час... А якщо він прийде надто пізно й знівечить дитині життя? А якщо дізнається у цинічній формі?

Лікар, психолог, публіцист Володимир Леві вважає, що "святою неправдою" у статевих повідомленнях дорослі можуть психічно покалічити дитину, та наводить приклад, коли батьки, прагнучи захистити "дитячу чистоту", вигадали для свого сина казочку про те, що "в лісі бувають такі квіточки, найпрекрасніші, з яких виростають маленькі людинки", в яку хлопець вірив аж до 12 років і при цьому палко любив батьків. До того моменту, поки сусідський хлопчина в брутальній формі не "просвітив" його з цього питання. І от сумний наслідок — психічний розлад у дитини та відчуження від рідних.

Володимир Леві наводить вражаючі результати статевої "освіти" дітей у підворіттях, серед яких такий: "Я не хочу бути людиною. Я хочу навпаки", — сказав мені один шестирічний. "А чому?" — "Тому, що людина робиться неправильно". —"Що неправильно?" Подивився на мене іронічно й дикторським голосом вимовив два непристойних слова.

Щоб знання, які стосуються статі, не обростали "вуличними коментарями", важливо створити атмосферу довіри між вихователем та вихованцями. Дорослі мають бути готові до запитань на статеві теми від дітей. Згадаймо Оскара Уайльда: "Непристойних запитань не існує — існують непристойні відповіді". Адже дошкільняті не потрібні конкретні розповіді про фізичну та емоційну сторони статевих взаємин. До речі, дитина про це й не запитує. Треба лише задовольнити допитливість малого на рівні його розуміння.

Наприклад, Рудольф Нойберт у книзі "Що я скажу своїй дитині" пише, що на запитання "Чому я хлопчик, а сестричка — дівчинка?", слід відповісти синові, що він народився таким, як тато, а дочка — як мама. Якщо малюк запитує: "Де беруться діти?" — слід відповісти: "Діти з'являються і живуть у тілі матері". На запитання "Як я виріс?" — відповісти: "З крихітного зернятка, яке завжди було в животі у мами". У випадку, коли малюк запитує: "Як народжуються діти?", можна використати таку можливу форму відповіді: "Зі спеціального отвору, який при народженні стає великим".

Звичайно, процес задоволення дитячої зацікавленості дуже індивідуальний. Одній дитині досить поверхової інформації, а інша, того самого віку, не заспокоїться, поки не отримає докладнішої відповіді на своє запитання. Усе залежатиме від її рівня розвитку та вихованості, того, що саме і як запитала дитина, було це запитання випадковим чи виникло як результат нав'язливого, невідступного інтересу. Природна поведінка дорослих, звичайний тон розмови — одна з найлегших і, водночас, найскладніших умов спілкування з дитиною при цьому. Часто буває, що дорослий, почувши запитання дитини, розгублюється, ніяковіє. А діти — тонкі психологи: вони відразу відчувають невпевненість або неадекватність поведінки дорослого. Глибоке зітхання, довга пауза, спантеличеність або підкреслена багатозначність на зразок "Як добре, що ти нарешті про це запитав!" дають дитині підставу для висновку, що в цій темі є щось незвичайне, недозволене. З цього моменту здоровий пізнавальний інтерес перетворюється на упереджену допитливість: дитину тепер цікавитиме не сам факт появи немовляти, а чому дорослі так дивно знічуються, говорячи про це.

Якщо ж до чотирьох-п'яти років дитина не звертається до близьких родичів із запитаннями на статеву тему, то це не означає, що такі думки навіть не спадають їй на думку. Річ у тім, що бажали того дорослі чи так вийшло випадково, але в дитини могло скластися враження, що ця тема заборонена. Можливо, коли вона вперше виявила інтерес до "делікатної" проблеми, панічний вигук матері "Чого це ти раптом запитуєш про ТАКЕ?" назавжди відбив у малюка бажання бути відвертим з нею і підштовхнув до думки про неприпустимість обговорення з батьками цієї теми взагалі. У такому разі дитина може сподіватися отримати необхідну їй інформацію від вихователя. Вона може поставити непряме запитання або тільки натякнути чи пожартувати на цю тему, щоб перевірити його реакцію.

 

Переглядів: 47
Дата публікації: 09:06 04.02.2018